Сторінками біографії письменника-земляка М. Зарудного
Український радянський письменник і сценарист Зарудний Микола Якович народився 20 серпня 1921 року в селі Оріховець Сквирського району Київської області. Доля письменника типова для представників його літературного покоління: сільське дитинство, далі — в місто по науку, потім війна як джерело колективного людинознавчого досвіду, журналістський хліб як початкова школа оволодіння словом, і творчість.
В Оріховці пройшли дитячі роки письменника. Згодом сім'я переїхала в село Великі Хутори на Вінниччині, де М.Зарудний закінчив у 1939 році десятирічну школу. Його батьки, Зарудний Яків Трохимович та Василина Федорівна (в дівоцтві Сікорська) були вчителями. Батько письменника – уродженець Оріховця (тоді – Татарнівки), а матір – родом з Володимирівки Володарського району. Відомо, що її сім’я була розкуркулена під час колективізації. За переказами, Василина Федорівна була змушена відмовитися від своїх батьків, аби уникнути репресій та мати можливість працювати вчителем. Добротний батьківський будинок Василини Федорівни поступово пішов у запустіння та був зруйнований на початку 2000-х років. В роки радянської влади в будівлі розміщувалася сільська рада (до 1954 року), а до укрупнення колективних господарств у 1959 році в ній знаходилася контора місцевого колгоспу ім. Сталіна. Тоді ж одну частину хати займав магазин, пізніше, до середини 80-х років 20 ст. – перебував медичний пункт.
Початок літературної творчості припадає саме на роки навчання. Першою літературною спробою був переклад українською мовою твору Дж. Лондона «Мартін Іден». Як активний учнівський кореспондент він отримав від Вінницького обкому комсомолу путівку до Інституту журналістики у Харкові. Навчаючись у 1939–1941 роках в інституті, почав писати оповідання.
На початку Великої Вітчизняної війни його курс було евакуйовано до Алма-Ати, де Микола Зарудний у 1942 році закінчив факультет журналістики Казахського університету в Алма-Аті.
Відомо, що Микола Якович приїздив у гості до своєї тітки Мотрони Федорівни, що проживала у Володимирівці. На жаль, залишається нез’ясованим, чи жила на той час тітка письменника в батьківській хаті. За свідченнями очевидця Буханевича Івана Дмитровича 1930 р.н., Микола Якович перебував у Володимирівці і 1 січня 1944 року, під час бомбардування фашистською авіацією наступаючих Частин Червоної Армії, що проходили селом. Буханевич І.Д. стверджує, що саме Микола Зарудний застерігав його від небезпеки, що несуть ворожі літаки.
Відомо, що з 1944 року письменник перебував на фронтах ІІ Світової війни, служив політпрацівником. Проте залишається нез’ясованою сторінка з його біографії, яким чином письменник після закінчення Казахського університету М. Зарудний потрапив у зону німецької окупації.
Після закінчення працював у газеті «Ворошиловградська правда». Працював у редакціях обласних газет, у 1961–1963 роках був головним редактором Київської кіностудії художніх фільмів імені О. П. Довженка. У 1966–1969 роках — секретар правління Спілки письменників України, у 1981–1990 роках — правління Київської організації СПУ. Член спілок Письменників (з 1950 року) і Кінематографістів України.
Друкуватися почав з 1944 р., коли написав першу повість «Мої земляки». Перші п'єси написані в дусі часу, зокрема під впливом творчості О. Корнійчука. Перша драматургічна спроба М. Зарудного, що побачила світло рампи, датується 1949 р. Це п’єса «Весна», поставлена Вінницьким обласним театром.
Справжній Зарудний-драматург починається з комедії «Веселка» (1958), котра принесла перший успіх, ставилась у багатьох театрах України, колишнього Союзу й за кордоном. «Колгоспна драма» — улюблений жанр М. Зарудного. Привабливість комедії «Веселка» зумовлювалася насамперед щільністю й якістю розлитого в ній гумору, почерпнутого з народних джерел. Ця п’єса означила головні риси драматургії Миколи Яковича — конфлікт між високим, одухотвореним і приземлено-меркантильним. Цей напрям розвився у п'єсах «Мертвий бог» (1960; Київ), «Фортуна» (1964; Київ), «Рим, 17, до запитання» (1969; Київ), «Дороги, які ми вибираємо» (1971; Київ), «Пора жовтого листя» (1974; Київ) «Маестро, туш!» (1978; Київ), «Обочина», «Регіон» (обидві — 1981; Київ), «Бронзова фаза» (1985; Київ).
Окрім ряду популярних комедій і драм, перу письменника належить і трагедія «Тил» (1978), яка мала свого часу сценічний успіх у Львівському українському драматичноиу театрі імені М. К. Заньковецької і була відзначена Шевченківською премією.
М. Зарудний — насамперед драматург, хоч спробував себе і в жанрі художньої прози: уже згадана повість «Мої земляки», збірка оповідань «Світло» (1961), романи «На білому світі»(1967), «Уран» (1970), «Гілея» (1973). Усі ці твори присвячені трудівникам землі — найбільш знаній письменником темі. Романи «Уран» і «Гілея» порушували складні екологічні проблеми. Усі ці твори присвячені трудівникам землі — найбільш знаній письменником . Драму самого митця, окрім відомих суспільних обставин, зумовив регламентуючий вплив тодішнього законодавця драматургії О. Корнійчука. Миколу Зарудного можна назвати послідовником, подеколи — епігоном Олександра Корнійчука, хоч насправді він був його жертвою.
За сценаріями митця знято художні фільми: «Веселка» (1959, режисер М. Літус), «Стежки-доріжки» (1963, режисер О. Борисов, А. Войтецький), «Тут нам жити» (1973, режисер А. Буковський; всі — Київська кіностудія художнії фільмів імені О. Довженка);фільми-спекаклі: «Чужий дім» (1968), «Пора жовтого листя» (1974;), «Вірність» (1977), «І відлетимо з вітрами» (1978), «Тил» (1979). Всі студія «Укртелефільм».
Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалями.
На початку 90-х Зарудній востаннє приїжджав в Оріховець, відвідував садибу свого дядька Федора Яковича.
Помер 25 серпня 1991 року в Києві. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.
У шкільному музеї села Оріховець містяться дані про письменника. Постійно діюча експозиція розміщена і в сільській бібліотеці.
Багато цікавих даних про життя і творчість письменника міститься у краєзнавчому музеї м.Сквира
У 2008 році у м. Сквира та у рідному селі прозаїка відбувся концерт присвячений Дню Народження Миколи Яковича.
.jpeg)
