Родина Бабанюків: батько і син
Бабанюк Микола Григорович усе своє життя присвятив служінню українському народові, рідному селу, рідній Україні. Трудову діяльність розпочав шістнадцятирічним юнаком. З 1924 року по 1934 рік працював в системі споживчої кооперації, а з 1934 по 1941року - бухгалтером колгоспу «8 Березня». З липня 1941 по липень 1945 року перебував у лавах Радянської Армії. З липня 1945 року по 1964 рік очолював колгосп «8 Березня» с.Рубченки. Очолюване ним господарство вийшло в число передових. Успішно справлявся з усіма роботами, чесно виконував зобов’язання перед державою. З 1967-1968рр. обирався головою колгоспу повторно. Збудував великі тваринницькі ферми, які слугують і досі. У них утримували 1100 корів. У 1953 році було збудовано перший у районі сільський Будинок культури, питель. У 1968 році відкрили нову восьмирічну школу на 320 місць. Ще багато чого є живою пам’яткою цій працьовитій, відповідальній, добрій серцем людині. В цьому ж році було збудовано цегельний завод, продукція якого далеко славилась за межами району. У 1958 р. М.Г. Бабанюка було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Разом з дружиною, Ганною Дмитрівною, виростили і виховали 7 дітей ‒ 6 синів і одну дочку. Всі працьовиті і порядні люди. Родина Бабанюків - це велика родина: 7 дітей, 20 онуків і 33 правнуки. 
Не менш цікавими є доля і життя його сина, Бабанюка Петра Миколайовича, передового дояра колгоспу більш як з 40-річним стажем. За невтомні руки і наполегливу працю його було нагороджено: у 1958 році – орденом Леніна, у 1966 році – другим орденом Леніна, 1971 року присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Він є кавалером 2 орденів Слави. Разом дружиною Мрією, теж дояркою, виростили 5 дітей: 3 синів і 2 дочок. Про нього можна написати цілу книгу. Його життя, як легенда, як факел, що освітлює любов до праці тваринника, яка так необхідна в житті будь-якого народу.
.jpeg)
